Він байдужий — ніхто. Да так — ніхто,
Мої фатальні дзвони-дзвони благали кулі війни,
Лежали майже на том, на том.
Іти збираюсь на ви! Ось моє справжне лице.
Був згоден віддати все, буквально все.
Мене на скелі несе.
Я слухав — сміялася ти. Мов ляпаси оплески
Мені нагадували, підказували, падають з неба зірки.
Віддавши своє «люблю», я за тобою пішов.
Не все ще гладенько. Йшов: що загубив, що знайшов
Лишився маленький шов. Маленький шов.
Приспів:
Від твоєї вроди спокуси не рятують драйв барабана біт-біт,
Силу маєш ста землетрусив, бо мене трясе і кидає в піт.
Поза, як на паперті рано. Чуєш, я не з тих, кого лякає лід.
Найтеміншу ніч змінить ранок. Муза вся скінчила, став на repeat.
Ротами хопали сніг, мурахами по спині.
Не розумів слова «Нi», Земля тікала з під ніг.
З тобою й досі на «Ви», я не жалкую про час,
Адже ми мали усе, буквально все. Я сам сказав: «Годi з нас».
Мовчав я, плакала ти. Ось моє справжне лице.
Давай же змінимо все це! Буквально все, бо нас на скелі несе.
Зібравши своє «Люблю», підвівся й далі пішов.
Щось загубив, щось знайшов, не все що гладеньке шов
Лишився маленький шов. Маленький шов.
Приспів:
Від твоєї вроди спокуси не рятують драйв барабана біт-біт,
Силу маєш ста землетрусив, бо мене трясе і кидає в піт.
Поза, як на паперті рано. Чуєш, я не з тих, кого лякає лід.
Найтеміншу ніч змінить ранок. Муза вся скінчила, став на repeat.
Знав би де впав — взагалi б не ходив.
Тихий сад, темний сад твоїх […]
Дай менi знак, все це схоже на сон.
Ти — не тюнер, ти мiй камертон!
Від твоєї вроди спокуси… Від твоєї вроди спокуси!
Від твоєї вроди спокуси… Від твоєї вроди!
Від твоєї вроди спокуси не рятують драйв барабана біт-біт,
Силу маєш ста землетрусив, бо мене трясе і кидає в піт.
Поза, як на паперті рано. Чуєш, я не з тих, кого лякає лід.
Найтеміншу ніч змінить ранок. Муза вся скінчила, став на repeat.