[Куплет 1]:
Кажеш — все про мене знаєш ти, навіть стіни мають очі тут.
Ну у кого вже навчилася, дай йому мою сорочку — білу ту.
Ти така, як я, незламана; Troubles said «hello», joy said «peace and love».
Але там, де я себе запхав ані психолога, ні шамана.
Після всього, через що пройшли починати знову все з нуля!
Небо-небо, чуєш, небо, я земля, бо вже той день коли
Ми зриваємося на крик i я не знаю, тепер звик.
Якщо можеш без мене далі йти, то підкажи, коли відпустить
[Брiдж]:
В руки твої, що очікують, крізь валуни човен правлю.
Зі шкіри вистрибну списом, стрілою наввиперед.
Поряд в останній твій зойк я себе поставлю.
Аби все знов розпочати, зіграти наш спільний сет!
Приспiв [x2]:
Посеред стиглої ночі транслюють солодкі сни нам,
А ми дивитись не хтіли, як квіти сталеві ростуть із глини.
Ми сподівались від бруду вимитись, за руки взятись і вийти;
Вибач, я більше не буду з бруду ростити сталеві квіти!
[Куплет 2]:
Так усе й влаштовано: тут зашив — там тече.
Якщо впав — встань знов, переклав на інше плече — пішов.
Брак людей, сутінки думок, поклади їм край.
Коли все ніяк — перевертай вініл, крути ще!
Куплені-продані, забуті-згадані,
Але не крадені сонячні наші дні — ні!
Різні, коли брудні, коли тендітні — ні!
Хочеш пробач, хочеш ізвіні — але
Ким тобі був, ким тепер став, ким була мені?
Ми були на все це згодні, прошу
Тільки не сьогодні, чуєш, тільки не сьогодні!
Я намагався навіть на горі бути ким я є;
Лиш мені моє, собі лиш своє —
Бо невдовзі хвилі змиють сліди
Там, де спільну мову шукав з тобою.
[Брiдж]:
В небі нічному серпневому наше придане.
Чому так довго минав, хто ховав, де ховалися?
Вип’ю тебе по краплині і все дізнаюся:
Скільки на двох нам жетонів в цій касі видано!
Приспiв [x2]:
Посеред стиглої ночі транслюють солодкі сни нам,
А ми дивитись не хтіли, як квіти сталеві ростуть із глини.
Ми сподівались від бруду вимитись, за руки взятись і вийти;
Вибач, я більше не буду з бруду ростити сталеві квіти!
[Куплет 3]:
Але ось тут, прямо тут,
Між ребер з’явився порожній кут.
Я кричав, просив, благав: вважай
Бо ти для мене і пекло, і новий рай!
Схибили раз — і все нанівець.
Так мій зошит зламав її олівець.
Так, я сильний, я вільний, але пустий.
Ти підкажи, коли відпустить?
Приспiв [x2]:
Посеред стиглої ночі транслюють солодкі сни нам,
А ми дивитись не хтіли, як квіти сталеві ростуть із глини.
Ми сподівались від бруду вимитись, за руки взятись і вийти;
Вибач, я більше не буду з бруду ростити сталеві квіти!