Бій на світанні, сонце і дим.
Мало хто знає, що ж буде з ним.
Що буде завтра в юних думках –
В когось надія, а в кого страх.
Гілля калин похилилося.
Мама, кому ж ми молилися?
Скільки іще забере вона
Твоїх дітей, не твоя війна?
Стали батьками доньки й сини,
Все кольорові бачили сни.
І цілували руки брехні,
За тихі ночі віддали дні.
Гілля калин похилилося.
Мама, кому ж ми молилися?
Скільки іще забере вона
Твоїх дітей, не твоя війна?
Так було добре там і колись.
Там, де без поту і там де без сліз.
Тільки не було в того мети –
Я так не можу, а як зможеш ти?
Гілля калин похилилося.
Мама, кому ж ми молилися?
Скільки іще забере вона
Твоїх дітей, не твоя війна?